Джамала - 1944

Як про мене - дуже сильно

Особливі

Соломия Витвицкая и бойцы АТО представили выставку "Переможці"


Знаєте, що мене вразило, коли пацаном в 88-у році вперше вийшов на вулиці Монреалю? Ні, не магазини, вир великого міста чи розмаїття рас.
Мене буквально посадила на жопу кількість інвалідів на вулиці. Смішні електровізки із прапорцями на довгих тичках. Дядки з воєнною виправкою з елегантними пластиково-алюмінієвими милицями. Продавець у Radio Shack на Mason street з недорозвиненими руками та інші. Для хлопчини, який асоціював слово "інвалід" із образом злючого діда з дерев'яною ногою на громіздкому тарантасі із велосипедних деталей, цей вир був в новину. Навіть закралася підозра, що в Канаді щось не те з дотриманням техніки безпеки, раз так багато подібних людей трапляється на вулиці. Але ще більше вразив настрій цих... особливих людей. В їх очах не було вселенської образи та злості на весь світ, як у того діда. Вони були звичайними людьми...
Звичайно, зараз я знаю, що світ далеко не ідеальний. Проблеми є і в канадських інвалідів.
Є вони і в наших.
Я маленька, немічна людина. Але в міру своїх можливостей завжди буду хоча б пробувати допомогти цим... особливим людям. Робіть це і ви. Не співчуівйте, не жалійте. Просто допомагайте.

UPD. UA->RU
----------------
Особенные.
Знаете, что меня поразило, когда я пацаном в 88-м году впервые вышел на улицы Монреаля? Нет, не магазины, водоворот большого города или разнообразие рас.
Меня буквально посадило на жопу количество инвалидов на улице. Смешные электротележки с флажками на длинных палках. Дядьки с военной выправкой и элегантными пластиково-алюминиевыми костылями. Продавец в Radio Shack на Mason street с недоразвитыми руками и другие. Для мальчишки, который ассоциировал слово "инвалид" с образом злющего деда с деревянной ногой на громоздком тарантасе из велосипедных деталей, этот круговорот был в новость. Даже возникло подозрение, что в Канаде что-то не то с соблюдением правил техники безопасности, если так много подобных людей попадается на улице. Но сильнее поразило настроение этих... особенных людей. В их глазах не было вселенской обиды и злости на весь мир, как у того деда. Они были обычными людьми...
Естественно, сейчас я знаю, что мир далеко не идеален. Проблемы есть и у канадских инвалидов.
Есть они и у наших.
Я маленький, немощный человек. Но в меру своих возможностей всегда буду хотя бы пробовать помочь этим... особенным людям. Делайте это и вы. Не сочувствуйте, не жалейте. Просто помогайте.